Ми вистоїмо!
Скільки б вогненних куль не впало на нас із неба і скільки б разів не похитнувся наш світ од усіх втрат і руйнувань – ми вистоїмо!
Ми вистоїмо, бо знаємо за що стоїмо. І ми стоїмо вкорінені у Правді – у ній ми незборимі. Стоїмо осяяні Світлом – у ньому ми нездоланні.
І хоч можемо похитнутися і не раз – у нас та сила, що зводитиме нас знову і знову – щоби жити вільними. Бо ми – діти Свободи. У ній – наші крила.
Тому з болю втрат та згарищ руйнувань – ми воскресатимемо силою Життя. Бо ми – ті, що воскресають крилатими з попелу.
Ми вистоїмо – бо ми разом. Наш Стрій великий. Він іде за обрій Вічності. З минулого у майбутнє: від тих, що уже відійшли, до тих, що ще не народжені… Він з усіх земних та небесних сил Добра, що стали поруч з нами у битві за майбутнє – за те, що має бути…
Ми переможемо!
Ми неминуче переможемо у майбутньому – і світанок отого нового дня наближається кожним нашим кроком…
Але ми перемагаємо уже сьогодні.
І не лише осатанілого ворога на полях битв війни.
Наші перемоги теж, коли перемагаємо самі себе кожен день, долаючи страх та відчай, бажання стогнати чи нарікати. Коли зводимося, похитнувшись; коли вертаємося у Стрій. Перемагаємо, коли робимо вибір не уподібнюватися темряві, а залишатися у Світлі.
Наші великі битви, що визначатимуть наші долі, теж на полях нашої душі і на полях наших стосунків.
І ми неминуче маємо перемогти корупцію і лукавство, жадібність і розбрат. Бо не здолавши їх, ми не прокладемо дорогу у наше Майбутнє. Нас чекає ще не одна важка битва – втім за нами Перемога! У нас немає іншої дороги.
Ми відродимося!
Скільки би ворог не погрожував знищити нас до останнього, скільки б смертей він не посіяв і руйнувань не приніс. Ми відродимося!
На великому дереві нашого роду багато гілок випалених, обрубаних війною. На великому дереві нашого роду багато ран…
З кожним, хто відійшов у Вічність, хто загинув на полях війни, помирає усе те, що могло б ще бути – ненароджені діти, непосаджені дерева, невтілені задуми…
Але є те, що не помирає. Є те, що житиме. Бо є Любов, яка сильніша за смерть. Саме її силою усе відродиться!
Адже у затиснених долонях загиблих – насінинки. Вони зігріті їх любов’ю, а відтак у них небувала сила. І ми бережно візьмемо кожну з них. І виплекаємо з них сади…
І усі рани будуть зцілені… Наше дерево роду пустить безліч нових пагонів. Воно розквітне і забуяє новим Життям…
І будуть народжуватися діти – Вільні й Крилаті. І вони ростимуть у Правді. І їх душі будуть зіткані зі Світла. Вони будуть разом великим прекрасним Строєм. І вони будуть Людьми…
І здійсниться побачене крізь століття пророком:
«І будуть люде на землі»
Автор тексту:
Олег Романчук
директор Українського інституту когнітивно-поведінкової терапії
та Інституту психічного здоров’я УКУ;
дитячий психіатр, психотерапевт центру “Коло сім’ї”
